Рецензии на фильмы и сериалы

"Приховані фігури" є яскравим прикладом того, коли кінематографісти губляться в численних ідеях і посилах, котрі хочуть втілити на екрані. У результаті виходить каша з різноманітних подій та висловлених поглядів, на яку дивитися нецікаво.Дія фільму відбувається у 1960-х роках в період космічної гонки між США та СРСР. Перед глядачами історія трьох афро-американок, які працювали у НАСА та брали участь у реалізації важливих програм США, а також боролися за права чорношкірого населення країни
Стрічка вже помітно зіпсована у першій половині. Режисер Теодор Мелфі досить грубо і невміло кидає у глядача різноманітні факти про підготовку польоту на орбіту Землі першого американського космонавта, і паралельно розповідає про расову дискримінацію у Америці тих часів. Це подано настільки навязливо, що згодом починає набридати, а далі - відверто нервувати. Сценаристам, схоже цього було мало, тому згадали і про дискримінацію жінок, ну, і про євреїв в роки Другої Світової не забули. І лише у другій половині, коли їх трохи відпустило, перемкнулися на зображення космічної програми, тоді стає трохи цікавіше.
Сценарна слабкість фільму відвертає увагу від непоганих виконавців. А вони стараються: і Тараджі Хенсон, і Октавія Спенсер, і Жанель Моне. На других планах є Кевін Костнер та Кірстен Данст - актори добрі, але тут їм немає де розвернутись."Приховані фігури" був передбачувано номінований на Оскара як "кращий фільм року", але, можливо на щастя, пролетів повз нагороду.
В технічному плані стрічка задовільна - нічого визначного, але і явних провалів не спостерігається.
В цілому, картина дуже посередня та зовсім не обовязкова для перегляду. Автори замахнулися на зображення багатьох історичних моментів і фактів, які стосуються епохи президента Кеннеді, але через відсутність сценарної конкретики і через спосіб подачі, фільм виглядає відверто нудним. Сценаристи навіть забули пояснити глядачеві суть назви, то що вже казати про решту...

Это скорее фильм про Булгакова, а не про его книгу. Только авторы фильма немного ошиблись с интерпретацией. Мастер никогда не писал про дьявола, он писал только про Исуса. А гений самого Булгакова в том, что при всей на первый взгляд привлекательности Воланда это был таки дьявол. Который привел атеистов, в его иностранный шарм влюбившихся, к развалу страны и нищете своих республик в их безбожном стремлении к иностранцам с их голыми девками. И только это осознав, всё потеряв,те, кто поумнел, стали поворачиваться именно к Мастеру и его Исусу. Песня о "всех республиках мира в составе СССР" намекает на БРИКС :-)

Прикро, коли кінематографісти, які раніше показали себе умілими представниками свого ремесла, раптом дають маху. Як, наприклад, талановитий іспанець, котрий побудував успішну карєру в Голівуді і зняв не один якісний фільм в жанрі бойовика-трилера. При його послужному списку, від фільму "Пасажир" очікувалося щось такої ж якості. Але вийшло не так.
По сюжету колишній поліцейський Майкл Маккоулі, котрий працює страховим агентом щодня їздить на тій самій електричці та бачить тих самих людей. Але одного дня все летить шкереберть... Відбувається щось схоже на розіграш або невдалий жарт, але далі ситуація стає серйозною... "Пасажир" у сюжетному плані нагадує чимало фільмів, навіть талановитий актор Ліам Нісон, з яким режисер неодноразово співпрацював, власне, не може утримати все на своїй грі, бо інші відомі виконавці, зокрема, Віра Фармига, Патрік Вілсон та Джонатан Бенкс мають лише по декілька хвилин екранного часу і не встигають повноцінно розкритися. За великими рахунком, перша половина фільму знята навіть непогано - хай зі скількома наявними прогалинами, тримає у напрузі, операторська робота та монтаж зроблені на рівні. Але у другій половині, стрічка різко опускає планку якості - сюжет пускається берега і стає настільки дірявим і частково передбачуваним, що фільм стає важко сприймати серйозно. Чому не доопрацювали, а зробили ось так.? Це, мабуть одному режисеру зрозуміло. Отже, друга половина, майже, знищує картину, яка спочатку виглядала, як грамотно поставлений трилер з елементами бойовика. Саме через це "Пасажир" і став розчаруванням для багатьох, хоча й технічна сторона фільму непогана, й Ліам Нісон відпрацьовує. Почерк і дух попередніх робіт режисера залишився, але у сюжетному плані якість помітно впала. Дуже шкода.

Звичайно, далеко не всі екранізації робіт Кінга є вдалими, як і не кожна є якісною. Чи можна вважати екранізацію повісті "1922" успішною.? Події фільму відбуваються у вказаному у назві році, в американській провінції. Вілфред Джеймс живе на фермі разом з дружиною та сином, але ідилії у родині немає, до того ж обстановка починає загостюватися, коли земля переходить у спадок його дружині, що стає приводом для злочину, за який невдовзі приходить кара. Давній сюжет про карму здобув чергове втілення. Але, оскільки "1922" написав Кінг, події набувають більш зловісного забарвлення, а глядачеві надається можливість самому для себе визначити, що це: містика, чи проблеми з психікою у головного героя.
Режисером фільму виступив Зак Гілдіч. "1922" добре передає атмосферу: похмуре оточення, повільне, тягуче відчуття наближення неминучої розплати. Загальна похмурість підкріплюється психоделічною музикою, завдяки чому стрічці додається страху. І це при тому, що фільм майже камерний - більшість подій відбуваються на фермі, і лише зрідка дія переноситься деінде. Також слід відзначити відтворену атмосферу США першої половини 20-го століття: інтерєри будинків, машини, одяг, стилістика будівель - все витримано в дусі епохи.Томас Джейн в ролі Вілфреда виклався на відмінно: зовнішність, діалект, емоції передані дуже добре. До речі, Джейн вже не вперше грає в екранізаціях Стівена Кінга. Непогано зіграв Ділан Шмід роль сина головного героя, також можна відзначити Боба Фрейзера. Технічно картина поставлена теж добре: оператор справився: тут є пейзажі полів, правильно підібрані плани приміщень тощо. Звичайно, можна прикопатися за окремі сюжетні ходи та умовності. Та все ж вони не псують загальну картину.

В цілому, "1922" - непоганий трилер з похмурою атмосферою, доброю акторською грою та повчальним підтекстом. Хоча є цілком зрозумілим, що навряд чи кара переслідує кожного холоднокровного злочинця, а дехто взагалі уникає покарання. Який світ, такі й люди...

Отменив всё русское, выбрав капитализм и прекратив любое общение со своими братьями-славянами Чехия смогла полететь в космос но при этом вернувшисьв "каменный век" где в похожем на мусорный бак корабле ничего не работает и всё ломается, своя чешская связь через древний кнопочный телефон на проводе, и при этом нужно произносить рекламные слоганы "как в настоящей демократии". И тут наш герой встречает Юрия Гагарина в виде одинокого паука - страшного, какими рисуют всех русских, но такого же одинокого. И вместе они летят к светлому коммунистическому будущему среди звезд, после чего главный герой попадает в такой же похожий на мусорный бак корабль южнокорейцев которые так же отказались от всего, включая родных братьев северокорейцев и даже китайцев, и там герой окончательно понимает что именно он и вся Чехия потеряли

Жодна близькість до історичних подій не врятує художній твір, якщо він не є цікавим в плані сюжету, змісту та подачі. Бо саме таким є ірландський фільм "Вітер, що гойдає верес".Сюжет фільму розповідає про Громадянську війну в Ірландії на початку 1920-х років. Ця подія мала вагоме значення для Ірландії, оскільки заклала підвалини повної незалежності країни від Великобританії. У вирі цієї війни опиняється молодий Демєн ОДонован та його товариші Тематика фільму передбачала наявність інтриги та цікавої оповіді, а пристойний, як для ірландського кінематографу того час, бюджет у 8 млн.$ дозволяв підсилити все це гідними бойовими сценами. І просто диво, що врешті вийшла добіса нудна військова драма, перенасичена подіями, жодна з яких не несе якоїсь цікавості чи ваги. Ніби на екрані щось і відбувається: починається все з невеликих конфліктів ірландців з нахабними англійськими військовими, які постійно "пресують" місцевих, як результат - вривається терпець, розгортається партизанська боротьба, англійці ідуть на певний компроміс; підписується мирна угода між ними та повстанським керівництвом, що багатьма ірландцями сприймається як зрада; наступає розчарування, розгортання нової боротьби, і вже ірландці починають стріляти у ірландців, при чому в тих самих місцях, де ще вчора воювали проти окупантів. В теорії, це могло б виглядами цікаво, видовищно та трагічно.
Але режисер Кен Лоач промахав всю цікаву задумку. Дивитися на події нецікаво, історія головного героя подана сумбурно, бойових сцен практично немає, жахи війни не жахають. Доречі, деякі серйозні суперечки між Ірландією та Великобританією не вирішені й досі. Акторська гра хоч і прийнятна, але на межі ніякої. І це при тому, що головну роль виконав Кілліан Мерфі, який вже тоді був відомий завдяки низці пристойних фільмів. Найбільше шокує візуальна частина, через свою убогість. Картинку, яка перенасичена зеленими тонами, ще можна назвати більш-менш прийнятною, хоча це рівень серіалів, а не авторського кіно. Оператор, судячи зі всього, взагалі не парився, хоча ним був Баррі Екройд, який пізніше набагато краще проявить себе. Про низьку якість режисури свідчить ще й відсутність атмосфери епохи, незважаючи на реквізит; автентичні костюми, ірландські хатки, пара автомобілів в стилі 1920-х тощо. Але це не вражає.

Висновок - "Вітер, що гойдає верес" - дуже слабенька військова драма. Є деякі непогані моменти і риси, але, мабуть, потрібно бути ірландцем, щоб цей фільм сподобався.