Передсмертна прогулянка совісті.
2014-й рік, 92-річний німець Едуард Леандер, після смерті дружини, приймає спонтанне рішення вирушити на окупований схід України. Причина цьому - його минуле у роки Другої світової війни, під час служби у вермахті, та давно втрачена любов. Компанію Едуарду складають онука Адель та українець Лев
Невідомо, чи знайомий режисер та сценарист фільму "Остання подорож Леандра" Нік Бейкер-Монтейс з романом Джонатана Фоера "Все ясно", та чи бачив одноіменну екранізацію 2005-го року, але його роботу можна легко прийняти за варіацію вищезгаданої стрічки. Тільки от, під час перегляду "Останньої подорожі", хочеться або спати, або лупити себе по лобі через непроглядну наївність та дурість того, що відбувається на екрані. Звичайно, бажання їхати у зону бойових дій у пошуках людини через 70 років, можна списати на маразм, хоча Леандер не схожий на ідіота, та навіщо ризикувати життям онуки - незрозуміло. І це тільки один приклад. Мабуть, без присутності "гарячих" тем дану картину, швидше за все, мало хто захотів би дивитися. А так є і війна на сході, і тематика нацизму, і конфлікти поколінь Та навіть з цим, "Остання подорож Леандера" настільки нудна, наскільки може бути нудним щось у жанрі драми. Ніяк не реабілітують картонні діалоги, регулярні перегравання акторів другого плану та штампи стрічок з тематикою Другої світової. А там, де сюжет починає серйозно пробуксовувати додаються сцени, котрі не несуть жодного змісту, окрім затягування часу, а персонажі намагаються викликати жалість у глядача.
Виконавці головних ролей зробили все можливе, щоб не було байдужості до їх образів. Юрген Прохнов втілив Едуарда, Петра Шмідт-Шаллер зіграла онуку, котра не кидає діда напризволяще, Тамбет Туйск був Левом - "руським але українцем", як він сам говорить, родину котрого зачепила хвороба сепаратизму.
Що стосується зображення України, то тут все сумно. Незважаючи на те, що зйомки відбувалися на її території, сценаристи не проконсультувалися стосовно хронології подій та не розібралися у суті того, що відбувалося. Виглядає це, доволі, однобоко та залишає сумнівні враження. Отже,"Остання подорож Леандера" вийшла досить нудною та прісною. Немає у ній ні доброго сюжету, ні душевності.
Невідомо, чи знайомий режисер та сценарист фільму "Остання подорож Леандра" Нік Бейкер-Монтейс з романом Джонатана Фоера "Все ясно", та чи бачив одноіменну екранізацію 2005-го року, але його роботу можна легко прийняти за варіацію вищезгаданої стрічки. Тільки от, під час перегляду "Останньої подорожі", хочеться або спати, або лупити себе по лобі через непроглядну наївність та дурість того, що відбувається на екрані. Звичайно, бажання їхати у зону бойових дій у пошуках людини через 70 років, можна списати на маразм, хоча Леандер не схожий на ідіота, та навіщо ризикувати життям онуки - незрозуміло. І це тільки один приклад. Мабуть, без присутності "гарячих" тем дану картину, швидше за все, мало хто захотів би дивитися. А так є і війна на сході, і тематика нацизму, і конфлікти поколінь Та навіть з цим, "Остання подорож Леандера" настільки нудна, наскільки може бути нудним щось у жанрі драми. Ніяк не реабілітують картонні діалоги, регулярні перегравання акторів другого плану та штампи стрічок з тематикою Другої світової. А там, де сюжет починає серйозно пробуксовувати додаються сцени, котрі не несуть жодного змісту, окрім затягування часу, а персонажі намагаються викликати жалість у глядача.
Виконавці головних ролей зробили все можливе, щоб не було байдужості до їх образів. Юрген Прохнов втілив Едуарда, Петра Шмідт-Шаллер зіграла онуку, котра не кидає діда напризволяще, Тамбет Туйск був Левом - "руським але українцем", як він сам говорить, родину котрого зачепила хвороба сепаратизму.
Що стосується зображення України, то тут все сумно. Незважаючи на те, що зйомки відбувалися на її території, сценаристи не проконсультувалися стосовно хронології подій та не розібралися у суті того, що відбувалося. Виглядає це, доволі, однобоко та залишає сумнівні враження. Отже,"Остання подорож Леандера" вийшла досить нудною та прісною. Немає у ній ні доброго сюжету, ні душевності.