Цілеспрямований лідер з латентними скелетами у шафі.
Люблять американці копирсатися у своїй багатій історії з часів гуманно винищених індіанців... Однак, що приховувати, іноді з цього заняття виходить досить пристойне кіно, а якщо за справу береться сам Клінт Іствуд, майже епохальний актор а, згодом, чудовий режисер та ще й задіює у процес Леонардо ді Капріо, то самі розумієте, робота, принаймні, заслуговує на увагу.
Картина розповідає про життя та діяльність людини, котра стояла у витоків впливової правоохоронної організації, а саме ФБР, та майже 50 років керувала нею. Джон Едгар Гувер прожив довге та успішне життя, боровся зі злочинністю, Ку-Клукс-Кланом, заснував базу відбитків пальців, значно підвищив технічний рівень слідчої роботи тощо. Але, якщо, у той же час, копнути глибше, був фанатичним антикомуністом, був одержимий численними маніями, комплексами та властолюбством, придушував свободу слова та демократії, не соромився брудних методів впливу та, іноді, не стискався зайвими доказами вини. Також, за чутками, був масоном та ініціатором деяких темних справ. І знову ж таки, за більш переконливими чутками, був латентним гомосеком. А те, що Гувер заповів всі статки своєму заступникові Клайду Толсону, ніколи не мав дружини, чи бодай видимої коханки, довго жив з матір'ю, вже не чутки, а реальний факт.
Звичайно, співпереживати або співчувати такому головному герою будуть спроможні далеко не всі глядачі, а от спостерігати за розвитком подій... тим більше, що стрічка Іствуда не намагається ліпити "солодких образів", а просто показує його художню версію, котру можна прийняти або ні. Фільм довгий, складний, в деяких місцях він може бути трохи нудним, але аж ніяк не моралізуючим.
Ді Капріо, зображаючи як молодого, так і старого Гувера, з вагомим макіяжем на обличчі, грає звично добре.На рівні виконала довірену секретарку Наомі Уоттс. У ролі "колеги-партнера" Клайда Толсона виступив Ед Вествік, а образ матері головного героя дістався заслуженій акторці Джуді Денч.
Отже, "Дж. Едгар", доволі, любопитне кіно, що навіть через загальну неприємність та несимпатичність головного персонажа не втрачає загальної харизми та пізнавального змісту. Зрозуміло, буде цікаво не всім. Однак, вирішувати, через що варто дивитися, і чи варто взагалі - справа індивідуальна.
Картина розповідає про життя та діяльність людини, котра стояла у витоків впливової правоохоронної організації, а саме ФБР, та майже 50 років керувала нею. Джон Едгар Гувер прожив довге та успішне життя, боровся зі злочинністю, Ку-Клукс-Кланом, заснував базу відбитків пальців, значно підвищив технічний рівень слідчої роботи тощо. Але, якщо, у той же час, копнути глибше, був фанатичним антикомуністом, був одержимий численними маніями, комплексами та властолюбством, придушував свободу слова та демократії, не соромився брудних методів впливу та, іноді, не стискався зайвими доказами вини. Також, за чутками, був масоном та ініціатором деяких темних справ. І знову ж таки, за більш переконливими чутками, був латентним гомосеком. А те, що Гувер заповів всі статки своєму заступникові Клайду Толсону, ніколи не мав дружини, чи бодай видимої коханки, довго жив з матір'ю, вже не чутки, а реальний факт.
Звичайно, співпереживати або співчувати такому головному герою будуть спроможні далеко не всі глядачі, а от спостерігати за розвитком подій... тим більше, що стрічка Іствуда не намагається ліпити "солодких образів", а просто показує його художню версію, котру можна прийняти або ні. Фільм довгий, складний, в деяких місцях він може бути трохи нудним, але аж ніяк не моралізуючим.
Ді Капріо, зображаючи як молодого, так і старого Гувера, з вагомим макіяжем на обличчі, грає звично добре.На рівні виконала довірену секретарку Наомі Уоттс. У ролі "колеги-партнера" Клайда Толсона виступив Ед Вествік, а образ матері головного героя дістався заслуженій акторці Джуді Денч.
Отже, "Дж. Едгар", доволі, любопитне кіно, що навіть через загальну неприємність та несимпатичність головного персонажа не втрачає загальної харизми та пізнавального змісту. Зрозуміло, буде цікаво не всім. Однак, вирішувати, через що варто дивитися, і чи варто взагалі - справа індивідуальна.